Вы здесь: Главная » Файлы » История » Ист. общества » Як Сталін нав'язав нам святкування 23 лютого.


16:12
Як Сталін нав'язав нам святкування 23 лютого.


Як Сталін нав'язав нам святкування 23 лютого.

Свято 23 лютого в нас люблять. І бучно відзначають! А цього року це святкування майже ювілейне. Ніби виповнюється 95 років із часу створення Радянської армії. Бо 23 лютого в часи СРСР трактувалося як день Радянської армії. Зараз воно в нас, як і в деяких державах пострадянського простору, відзначається як "день захисника вітчизни". Правда, виникає питаннячко, яка вітчизна мається на увазі? Чи не радянська.

Якби хтось зараз провів соціологічне дослідження, поцікавившись, які реальні історичні події послужили для встановлення "дня захисника вітчизни", то впевнений: абсолютна більшість опитаних взагалі нічого б не сказала з цього приводу.

Та найцікавіше те, що коли ви звернетеся до авторитетних джерел радянського періоду (до енциклопедичних видань чи до шеститомної "Історії Комуністичної партії Радянського Союзу") і спробуєте з'ясувати, чому це радянські люди святкували 23 лютого як день Радянської армії, то отримаєте дуже плутану інформацію. Ви так і не з'ясуєте, де конкретно в цей день 1918 року велися бої Червоною армією (предтечею армії Радянської), які були залучені частини, зрештою, які були результати цих боїв.

Що відбулося 23 лютого 1918 року?

"Події 23 лютого" були наслідком переговорів у Бресті між більшовиками й кайзерівською Німеччиною та їхніми союзниками. Хоча, як на мене, ці переговори були таким собі цирком. Адже більшовики прийшли до влади не без допомоги німців. Останнім важливо було вивести Росію з війни - що й зробили більшовицькі лідери. Тепер треба було домовлятися, "ділити пиріг із німцями". Але німецькі апетити виявилися дуже великими: від Росії зажадали відмовитися від колишніх західних території площею понад 150 тисяч квадратних кілометрів (Польщі, Балтики, частини Білорусі) та сплатити 3 мільйони карбованців за утримання військовополонених.

Абсолютна більшість росіян сприйняла б такі умови миру як несправедливі й грабіжницькі. Тому більшовицькі лідери на позір не могли сприйняти таких умов, принаймні мусили зберегти хороше обличчя при поганій грі. Лев Троцький, який очолював більшовицьку делегацію на переговорах у Бресті, 9 лютого 1918 року відмовився підписувати мирний договір із Німеччиною та її союзниками. Німці, зі свого боку, заявили, що відновлять воєнні дії 18 лютого, що й було зроблено. Правда, широкомасштабних дій вони не вели, наступаючи невеликими загонами чисельністю 100-200 осіб. Без особливих зусиль був ними взятий Двінськ та деякі інші міста.

Щодо більшовиків, то ніякого супротиву ті не чинили - ні під Псковом, ні під Нарвою, де, за словами радянських пропагандистів, у героїчних боях зародилася Червона армія. Обороняти Петроград були послані пробільшовицьки налаштовані моряки Балтійського флоту на чолі з головою Центробалту Павлом Дибенком. Правда, останній зі своїми матросами чомусь опиняється далеко від російської столиці - аж у Самарі. Чесно кажучи, сумнівно, що він покинув позиції з власної волі.

Дибенкові більшовицьке керівництво доручало відповідальні й делікатні завдання. Завдяки балтійським матросам, якими керував Дибенко, більшовики захопили владу в жовтні 1917 року. Відразу ж після "Жовтневої революції", точніше, жовтневого перевороту (так, до речі, цю подію спочатку іменували більшовицькі теоретики), Дибенко зупинив наступ військ Керенського-Краснова на Петроград, а також під його керівництвом "люди з гвинтівками" розігнали Установчі збори. Виконував він відповідальні завдання під час "громадянської війни". А в 1921 році командував Збірною дивізією, яка придушила Кронштадтське повстання. За те, що Дибенко втік зі своїм військом з-під Петрограда в лютому 1918 року, він був виключений із більшовицької партії (і то тимчасово). Хоча, здавалося, за такі дії мали б розстріляти!

Насправді, ні німці, ні більшовики не збиралися воювати між собою. Першим треба було показати, що вони наступають. Другим - що вони не здатні обороняти російську столицю. А тому мусять іти на підписання принизливого мирного договору.

Те, що жодних боїв з німцями під Петроградом не велося, підтверджує більшовицький вождь Володимир Ленін у своїй статті "Тяжкий, але необхідний урок", опублікованій у вечірньому випуску "Правди" 25 лютого 1918 року. Про народження Червоної армії, яке буцімто відбулося два дні тому, він навіть не згадує. Чи то не дійшло до вождя повідомлення про "героїчні бої", чи то він не оцінив цієї епохальної події. Зате в цій статті постійно акцентувалася увага на безпорадності більшовиків при обороні Петрограда.

Правда, це не значить, що більшовики були такі безпорадні. Вони мали свої бойові загони, так звану Червону гвардію. Але використовували її не для війни з німцями, а для більш "важливих" завдань - для "тріумфальної ходи радянської влади", тобто для встановлення свого контролю над територіями, які не хотіли їм коритись. Так, на початку 1918 року більшовицькі війська ринули в Україну, захопили Крим. До речі, саме 23 лютого (!) 1918 року більшовицькі сатрапи без суду розстріляли в Криму очільника Кримської національної директорії, одного з керівників кримськотатарського національного руху Номана Челебіджихана.

А що відбулося в Петрограді 23 лютого 1918 року? Саме в цей день, коли нібито в "героїчних боях" зародилася Червона армія, більшовицький ЦК ухвалив рішення підписати мирний договір із Німеччиною та її союзниками. Згідно з цим договором, Росія втрачала Естляндію, Курляндію, Ліфляндію, Литву та Польщу. У Закавказзі під владу турків відходили Карс, Ардаган та Батумі. Більшовики зобов'язані були вивести свої військові частини з Фінляндії, України та Аландських островів. Радянська Росія зобов'язана була демобілізувати свою армію, перевести її на становище мирного часу. Так що можемо вважати 23 лютого днем капітуляції більшовиків перед колишніми противниками Російської держави в період Першої світової війни.

Щодо Червоної армії, то її творцем був Лев Троцький, який 14 березня 1918 року став народним комісаром військових справ уряду більшовицької Росії. 10 липня 1918 року 5-й Всеросійський з'їзд Совєтів ухвалив постанову "Про організацію Червоної армії". Цей день можна було б вважати днем її заснування.

Чому "батько Сталін" захотів відзначати 23 лютого як день Червоної армії?

Ні в 20-х, ні на початку 30-х років ХХ століття ніхто в СРСР не відав, що Червона армія була створена 23 лютого 1918 року. Цю міфічну дату, схоже, вигадав "батько Сталін" чи хтось із його оточення. Бо відзначати почали її тоді, коли остаточно утвердилася сталінська диктатура. 23 лютого 1938 року в СРСР помпезно відзначили 20-ліття Червоної армії.

Звісно, призначення сталіністами 23 лютого днем народження Червоної (Радянської) армії не було випадковістю. Тут маємо справу з класичним пропагандистським прийомом, коли відбувається приховування негативної інформації з допомогою позитивної. Більшовикам важливо було приховати, що 23 лютого 1918 року вони фактично капітулювали перед німцями та їхніми союзниками. Сталіну також важливо було показати, що Червона армія "виникла" ще перед тим, як її почав створювати Троцький - його основний суперник у боротьбі за владу в СРСР.

Міф про 23 лютого як "день Радянської армії" нав'язувався упродовж кількох поколінь. З часом радянські люди до нього звикли, не особливо переймаючись тим, що вони святкують. Для них це було "армійське" чи "чоловіче" свято, що служило серйозним приводом для не менш серйозних застіль.

Але задумаймося, що святкують росіяни в цей день? Для них 23 лютого далекого 1918 року стало днем національної ганьби, коли більшовики погодилися підписати принизливий договір із Німеччиною та її союзниками. А який історичний сенс це свято має для нас, українців? Невже нам треба щорічно відзначати неіснуючі перемоги неіснуючої Червоної армії під столицею іноземної держави? Адже в лютому 1918 року ми мали свою незалежну державу, яку визначали європейські країни. А збройні більшовицькі загони, на основі яких з часом сформувалася Червона армія, в ті дні намагалися знищити нашу незалежність.

 


Просмотров: 13 | Добавил: Valentin | Скачали:
0 голосов
Всего комментариев: 0